Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Володимирівка
Володимирівка - село, центр сільської Ради, розташоване на обох берегах річки Висуні, за 40 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Новополтавка на лінії Харків-Миколаїв - 35 км. Населення - 4226 жителів. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Лісове і Новосілля. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Перші жителі на території сучасної Володимирівни з'явилися у II тисячолітті до н. е., про що свідчить виявлене тут поселення доби бронзи.
Село виникло на початку XIX ст. в період інтенсивного заселення північного Причорномор'я. У серпні 1810 року тут зупинилися перші 383 переселенці, більшість яких були вихідцями з Володимирівської губернії. Тому й поселення названо Володимирівкою. У 1816 році тут налічувалося 90 дворів і 579 жителів. За юридичним станом перші мешканці села були державними селянами.
З січня 1822 року Володимирівну переведено на становище військового поселення. В ній розміщувався 5-й ескадрон Бузького уланського полку. Перебуваючи на службі, переселенці одночасно займалися хліборобством і тваринництвом. Військові начальники тримали їх у суворій покорі і карали на свій розсуд. Особливо жорстоким був ротмістр Юзефович. Він часто за найменшу непокору бив селян, приказуючи: «Тілесне покарання передбачене статутом».
У середині 30-х років великі земельні ділянки тут придбали у поміщика Юрицина миколаївський купець Павлов і московська купчиха Лазарєва. Значні земельні угіддя зосереджувалися й у місцевих багатіїв - здебільшого вихідців з безстроково відпущених унтер-офіцерів. Вони мали будинки, млини. До 1861 року таких господарств у Володимирівці налічувалося 92.
З ліквідацією військових поселень жителі села в юридичних правах були прирівнені до державних селян. З цього ж часу Володимирівка - волосний центр. Не стало солдатської муштри, проте життя селян лишалося, як і раніше, тяжким. У громадському вироку сільського сходу в 1858 році зазначалося: «Землі наділили мало. Селяни не можуть прогодувати ні себе, ні родину, ні худобу». Від усіх платежів, господарських зборів, казенних повинностей звільнявся лише волосний голова.
Після реформи 1861 року Володимирівка економічно почала розвиватися значно швидше, зростала кількість населення. Якщо напередодні реформи тут налічувалося 1497 жителів, то за наступні два десятиріччя число їх подвоїлося. Площа орної землі перед реформою не перевищувала 2 тис., а на 1880 рік вона зросла до 7 тис. десятин. Проте переважна маса селянської бідноти мала мізерні земельні наділи, а 284 господарства були взагалі безземельними. З 659 селянських дворів 211 були безкінними. Селянам у 1858 році виділили лише 473 десятини, та й ті по балках, на глинястих і кам'янистих грунтах. Зате поміщики Бредихін і Юрицин володіли 9046 десятинами землі.
6 серпня 1868 року селяни, доведені до відчаю своїм безпросвітним становищем, написали листа до представників царської влади, в якому відверто питали: «Як жити далі?». Цього листа підписали 62 чоловіка. Та відповіді ніякої вони, звичайно, не одержали. Життя селян і надалі залишалося вкрай тяжким. Вони сплачували найрізноманітніші податки. Гроші бралися також на будівництво шляхів, за випасання худоби, на всілякі пожертвування. Так, наприклад, у 1880 році сільська громада з 342 господарств повинна була сплатити по окладних листах 6344 крб., на будівництво нової церкви - 506 крб. Відсутність землі й злидні примушували селянина йти в найми до поміщика і куркуля, брати гроші в позичку. Таких боржників щороку налічувалося від двохсот до трьохсот чоловік. Наприклад, у 1888 році у «борговій книзі» значилося ім'я селянина С. Гридасова, одного з тих 62-х, хто двадцять років тому писав листа представникам царської влади про тяжке селянське життя. Він взяв з продовольчого комітету позичку в сумі 17 крб. і з великими труднощами виплатив її за 4 рази. За несвоєчасну виплату боргу селян чекало повне розорення. Так сталося в 1889 році з селянами В. І. Іноземцевим та І. Пшеничним, яких волосний суд засудив за несплату боргів до 6 місяців ув'язнення. Згідно з рішенням суду їх майно було описане і розпродане. За останнє десятиріччя XIX ст. близько сотні розорених селян Володимирівки подалися на шахти Криворізького басейну, на промислові підприємства Херсона. Величезні земельні багатства зосередилися в основному в руках трьох поміщицьких сімей, а також куркулів. Серед селян наростало невдоволення. Вони дедалі рішучіше
виступали з протестом проти самодержавства. У 1891 році селянина К. Шатохіна було засуджено за антиурядові виступи і заклики селян до активної боротьби проти поміщиків.
У 1905 році в селі з'являлися революційні листівки і прокламації. З Миколаєва і Херсона все частіше приїздили робітники, які розповідали {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}селянам про події у містах, боротьбу робітників проти капіталістів. Навесні 1906 року, у розпал орних робіт, біднота Володимирівки вперше застрайкувала. Вона припинила роботу на панських ланах, рішуче вимагаючи зниження орендних цін, збільшення земельних наділів, надання демократичних свобод. Власті викликали з Херсона загін поліції. Та це не залякало селян. Вони підпалили садиби поміщиків Озерових і Юрициних. Поліція і викликані на допомогу війська вчинили розправу над повсталими.
Після столипінської аграрної реформи посилився процес зубожіння і розорення селянських мас. Багатіла куркульська верхівка, яка жадібно скуповувала селянські землі. Наприклад, у 1914 році 26 куркулів мали 2225 десятин землі. В їх господарствах працювало 287 наймитів - найбідніших і безземельних селян Володимирівки.
Лише 1862 року в селі було відкрито парафіяльну школу, яку відвідувало 10 учнів. Через три роки в ній навчалося 58 учнів, причому, серед них не було жодної дівчинки. Після закінчення навчання вчитель, церковний священик, у класному журналі записав: «Вміють читати. Арифметику знають дві дії. Катехізис - напам'ять». 1898 року у Володимирівці відкрилося земське народне училище. Проте ці навчальні заклади не могли охопити всіх дітей. Так, у 1900 році до школи прийняли 42 учні, а відмовили через відсутність місць - п'ятдесятьом. У 1902 році з цієї ж причини поза школою залишились також п'ятдесят чоловік. І так майже щороку. Але й ті діти, яким пощастило вступити до школи, не завжди закінчували її. У шкільному звіті за 1905 рік говорилося, що з 99 хлопчиків до закінчення навчання школу залишило 30, а з 43 дівчаток - 41. Причина: відсутність коштів, одягу, взуття. Царське самодержавство не дбало про розвиток народної освіти, особливо серед селян. Якщо до 1907 року у Володимирівці була чотирирічна школа, то в 1908 році її зробили трирічною, а ще через рік - дворічною. Ні прохання батьків, ні листи вчителів - ніщо не могло змінити становище.
Лікарні у селі не було. Єдиний фельдшер приймав хворих вдома. Смертність досягала 30 і більше проц. У метриці для складання призовного списку до виконання військової повинності у 1914 році значиться, що з 95 хлопчиків, які народилися в 1893 році, до 1914 року померло 36. Особливо велика захворюваність була серед дітей. За медичним обстеженням 1913 року з ста учнів Володимирівської школи 17 виявилися хворими на трахому, 24 - на коросту, 4 - на недокрів'я, 3 - на туберкульоз, тобто половина всіх дітей були хворі.
Перша світова війна, з початком якої 118 селян були мобілізовані в царську армію, принесла народу нові бідування. В селянських масах наростало обурення політикою царського уряду. Вони з радістю сприйняли звістку про повалення царського самодержавства в лютому 1917 року. В село почала регулярно надходити газета «Известия НшФлаевского Совета рабочих и воєнних депутатов». Незабаром створюється сільський комітет. У вересні в Херсоні під керівництвом більшовиків відбувся губернській з'їзд Рад селянських депутатів. Делегатами на ньому від воло- димирівців були М. С. Митрофанов, С. І. Дюмін, А. А. Чуднецов та інші, які, повернувшись у село, проводили роз'яснювальну роботу серед населення. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції сільська біднота рішуче береться до революційних перетворень. У листопаді земельний комітет ухвалює рішення про конфіскацію поміщицьких земель. 23 листопада 1917 року у Володимирівці скликаються надзвичайні земські збори, на яких схвалюються перші Декрети Радянської влади. Тут же було оголошено про створення ревкому. З найбільш сміливих і рішучих людей у всі маєтки призначені комісари. Вони взяли на облік і під охорону землю, будівлі, реманент. Для підтримання порядку створюється міліція, яку очолив Д. А. Маль- нєв. З січня 1918 року ревком почав реквізовувати млини, олійниці, машини тощо. 17 лютого 1918 року відбувся перший волосний з'їзд Рад, на якому було обрано волосний виконавчий комітет з 11 чоловік на чолі з С. І. Дюміним. Виконком складався втрьох секцій: земельної, продовольчої і
адміністративної. 4 березня він ухвалив постанову про конфіскацію 9046 десятин поміщицьких земель та 120 - церковних.
Але 20 березня 1918 року село зайняла білогвардійська бригада царського полковника Дроздовського, що йшла з румунського фронту на Дон. Карателі стратили 20 сільських активістів. Слідом за дроздовцями в село прийшли німецькі окупанти і гетьманці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У березні 1919 року частини 1-ї Задніпровської дивізії під командуванням П. Ю. Дибенка визволили Володимирівку від петлюрівців, що захопили її в кінці 1918 року. Поновив свою діяльність волвиконком. Створена при ньому земельна комісія розпочала наділяти селянам землю по 2,5 десятини на їдця. Члени виконкому організували збирання продовольства для Червоної Армії і голодуючих міст північної Росії - тільки в червні було заготовлено 507 пудів зерна.
Та у травні в село увірвалися григор'євці. Погрожуючи зброєю, вони відбирали у населення хліб, м'ясо, фураж, цінні речі. До півтора десятка селянських хат було спалено. Жителі села не підтримали заколотників. Близько 30 Володимирівців пішло в загін, який діяв проти григор'євських банд у районі сіл Володимирівки, Троїцько-Сафонового, Блакитного, Високопілля, Маліївки. Загоном командував колишній фронтовик І. М. Макаренко - згодом бойовий сподвижник Г. І. Котовського. Загін І. М. Макаренка не раз вступав у сутички з бандитами. На початку червня 1919 року з боку залізничних станцій Довгинцеве і Апостолове підійшли регулярні війська Червоної Армії під командуванням П. Ю. Дибенка, які розгромили бандитів.
Але у серпні 1919 року село захопили денікінці. Через 5 місяців вони були вигнані частинами 41-ї дивізії (командир О. М. Осадший), що входила в 14-у армію (командир І. П. Уборевич).
Створений в кінці грудня 1919 року партійний осередок в складі комуністів К. Г. Довженка, А. А. Митрофанова, М. С. Митрофанова, А. А. Чуднецова і С. X. Пахомова та ревком приступили до розподілу землі. В березні 1920 року було обрано сільську Раду. У травні в селі створюється комітет незаможних селян, до якого ввійшли місцеві бідняки Я. Т. Пахомов, С. В. Євдокимов, Є. Є. Бицев та інші. КНС допомагав здійснювати розподіл землі між селянами. На кожного їдця виділялося по 4,4 десятини. Всього було наділено 15 506 десятин землі. Проте більшість бідняцьких господарств, одержавши від Радянської влади землю, не змогла її обробити та засіяти: не було насіння, бракувало робочих рук, мало залишилося коней. Крім того, налагодженню господарського будівництва перешкоджали численні куркульські банди. У вересні 1920 року до Володимирівни увірвалася банда Іванова. Заарештувавши сільських активістів, бандити під посиленою охороною провели їх вулицями села, а на околиці - розстріляли. Один із заарештованих - комуніст М. С. Митрофанов - чудом залишився живим.
Восени 1920 року через село проходили частини Першої Кінної Армії, що громили врангелівців. Для поповнення кавалерійських ескадронів володимирівці виділили 248 коней. За теплу зустріч і за надану допомогу жителям щиро дякував командуючий Кінною Армією С. М. Будьонний.
Партосередок, сільська Рада, КНС, ведучи боротьбу з куркулями, успішно виконали продовольчу розверстку. У куркулів було вилучено 711 пудів хліба. Одночасно організовано збирання коштів та продовольства для робітників Донбасу. По закінченні громадянської війни Радянська держава приділила велику увагу постачанню селу машин і реманенту. В грудні 1921 року з ініціативи КНС створено споживчий кооператив, який надавав селянам кредити, а також напрокат сільськогосподарський реманент.
16 жовтня 1922 року у Володимирівці відбувся волосний з'їзд Рад. В резолюції з'їзду було записано: «Схвалити політику свого робітничо-селянського уряду. Надіслати привітання робітникам і селянам Німеччини, Греції, Туреччини і подяку за їх братерську солідарність з народами Радянської Росії». Делегати з'їзду послали телеграму В. І. Леніну: «Дорогий Володимир Ілліч! З'їзд Рад Володимирівської волості Херсонського повіту радісно вітає Ваше видужання і початок роботи на благо трудящих».
Велику увагу комуністи приділяли вихованню молоді. Дід їх керівництвом у 1922 році створено комсомольську організацію, в якій через рік налічувалося
15 чоловік. Організатором і першим секретарем комсомольського осередку став надісланий для роботи у Володимирівку Миколаївським губкомом
комсомолу Л. П. Риженко - згодом державний діяч, у 1965-1970 рр. міністр м'ясної і молочної промисловості УРСР.
У травні 1922 року відбулися вибори нового складу сільської Ради. До неї обрали 27 депутатів від бідноти і середняків, у т. ч. 5 комуністів. За них голосувало 85 процентів виборців. Під впливом комуністів, комсомольців і представників Ради незаможники села першими об'єдналися по 40-50 сімей у кооперативи і, переселившись на колишні поміщицькі землі, почали {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}спільно обробляти їх. Так, у 1922- 1923 рр. утворилися селища Воля, Зоря, Солонці з земельними ділянками по 1000- 1200 десятин. А перед цим, ще в 1921 році в колишньому маєтку поміщика Бредихіна було створено т. зв. показове господарство - Володимирівський культрадгосп.
Поряд із розв'язанням завдань господарського будівництва партійна організація разом з КНС, сільрадою і комсомольським осередком приділяла велику увагу охороні здоров'я, піднесенню культурного рівня села. У 1920 році тут відкрито амбулаторію і медпункт, а в 1923 році - лікарню на 12 ліжок, де працювало 3 лікарі, 6 фельдшерів та 6 санітарок. Для неписьменних відкриваються 5 шкіл лікнепу, а з 1920 року почали працювати дві початкові школи. В лютому 1918 року у Володимирівці відкрився народний будинок. При КНС була створена у 1921 році жіноча рада, яка організовувала політико-масову і культурну роботу серед жінок.
У лютому 1923 року в Херсоні відбувся 5-й повітовий з'їзд КНС. Його заключне засідання присвячувалося вшануванню героїв революції на селі. Таким колективним героєм було названо Володимирівський КНС, який нагороджено почесним Червоним прапором з написом: «Славним борцям за Радянську владу незаможникам Володи- мирівської волості». У привітанні з'їзду говорилося: «Ви були оазисом у широкій пустелі, де вас оточувала темрява і запеклість класової боротьби. Ви були одними з малих, але сильних». Від імені Володимирівців прапор прийняв комуніст М. С. Мит- рофанов, який сказав, звертаючись до присутніх: «Ми понесемо його гордо, не опускаючи, до остаточної перемоги комунізму». 28 грудня 1924 року на своїх партійних зборах Володимирівські комуністи засудили троцькізм, як ворожу нашій партії течію, і підтвердили свою вірність ленінізму.
У березні 1923 року три волості Херсонського повіту - Володимирівську, Троїцько-Сафонівську і Маліївську - об'єднано у Володимирівський район, що увійшов до Миколаївського округу. Райком партії, виконком районної Ради приділяли велику увагу політичній та організаторській роботі серед жителів села. Під керівництвом комуністів 1924 року у Володимирівці з 60 членів КНС організовується ТСОЗ «Шлях незаможника». Головою його обирається місцевий селянин-бідняк П. Р. Гуреєв. Цього ж року тут виникло ще декілька ТСОЗів. У березні 1926 року утворюється перше Володимирівське земельне товариство, а в 1927 році - друге земельне товариство. Із 988 селянських дворів більше половини, в основному най- бідніше селянство, об'єдналися в цих земельних товариствах. Держава всебічно допомагала їм. 163 господарства були звільнені від податків, 73 - одержали грошову позичку в сумі 3650 крб. У колективні господарства надходили трактори.
Після XV з'їзду партії комуністи села, зокрема Г. І. Гуль, І. К. Караченцев, В. С. Чечельницький, С. С. Дюмін, П. Р. Гурєєв, Г. І. Кобець та інші рішуче здійснювали колективізацію сільського господарства. У 1928 році ТСОЗ «Шлях незаможника», що мав 640 га землі, прийняв статут сільгоспартілі. Того ж року артіль одержала 14 тис. крб. прибутку. На кожного їдця видали по 7,5 пуда пшениці, 9 пудів ячменю, 8 пудів картоплі, 2 пуди проса. Протягом двох років на селі організувалося 8 колгоспів: «Шлях Леніна», «Праця батрака», ім. Паризької комуни та інші. В їх користуванні було 9070 га землі. Колективна праця показувала свої переваги перед одноосібною. У колгоспи почали вступати і середняки. До 1930 року в них об'єдналося 937 господарств Володимирівки, або 94 проц. Рішучу боротьбу повели трудящі селяни проти куркулів, які чинили запеклий опір колективізації. Пробираючись на керівні посади, вони шкодили колгоспам, як тільки могли: труїли худобу, зерно та ін. У березні 1930 року за ініціативою комуністів відбулися збори жителів села, в рішенні яких було записано: «29 куркульських сімей, що протидіють розвитку колгоспного господарства і соціалістичному будівництву, з Володимирівки виселити». У вересні 1930 року на бюро райкому партії відмічалося, що колгосп «Шлях незаможника»
успішно зібрав урожай зернових культур, що тут висока трудова дисципліна, добре ведеться масово-політична робота, налагоджено громадське харчування. Райпартком запропонував усім парторганізаціям району налагодити роботу так, як в артілі «Шлях незаможника». У листопаді 1930 року райпартком і райвиконком провели зліт колгоспників, на якому були присутні 430 делегатів, у т. ч. і селяни-одноосібники. Трудівники села {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}активно обговорювали питання дальшого розвитку колгоспного руху. На цьому зльоті було прийнято звернення Володимирівської артілі «Шлях незаможника» про додаткову здачу державі хліба з особистих лишків колгоспників, щоб ще вище піднести економічну могутність країни.
В жовтні 1930 року у Володимирівці створюється МТС. Через два роки вона мала 64 трактори, 5 автомашин, багато різної сільгосптехніки і обробляла землю на площі 45 тис. га. Підвищувався культурно-технічний рівень трудівників села: готувалися кадри трактористів, комбайнерів, механіків, машиністів тощо. Значну роботу щодо виховання і підготовки колгоспних кадрів провів політвідділ Володимирівської МТС, створений в 1933 році. За його ініціативою в 1934 році відкриті короткотермінові курси, семінари, агрономічні гуртки, в яких колгоспники навчалися оволодівати сільськогосподарськими знаннями. Тільки протягом 1934-1936 рр. пі курси відвідувало понад 280 чоловік.
Зростала політична активність трудівників села. До сільської Ради в 1934 році були обрані 25 кращих людей колгоспного виробництва, сільської інтелігенції. Серед депутатів партійно-комсомольський прошарок становив 35 проц. Було обрано 30 проц. жінок.
Зміцнювалися колгоспи. Щорічний валовий збір зерна в артілі «Шлях незаможника» у передвоєнні роки становив 20-25 тис. цнт. З 1939 року колгоспники перейменували артіль «Шлях незаможника» на «Шлях заможника». Під керівництвом комуністів ширилося соціалістичне змагання, ударництво. В 1937 році у всій області знали про володимирівського комбайнера В. І. Сальникова, якому було присвоєне звання майстра комбайнового збирання. За високі показники у вирощуванні врожаїв і розвитку громадського тваринництва в 1939 ропі більше 20 трудівників села,
в т. ч. Л. А. Караченцев, П. С. Ванін, Н. 3. Волобоєва, Ф. Г. Євдокимова, А. М. Ба- банський, стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
В результаті досягнутих успіхів у розвитку сільського господарства підвищився добробут колгоспників Володимирівки. У передвоєнні роки вони одержували на трудодень по 3-5 кг зерна і по 2-3 крб. Змінився і вигляд села. Створена за ініціативою сільської Ради будівельна бригада споруджувала оселі для колгоспників. Було збудовано десятки нових будинків та громадських приміщень, упорядковано вулиці, розбито 2 сквери. До послуг трудящих відкрили лікарню на 35 ліжок, амбулаторію, аптеку, а в грудні 1938 року - пологовий будинок на 25 ліжок.
Ще в 1925 році газета «Красный Николаев» писала, що володимирівські комуністи і сільська Рада почали культурне будівництво з організації шкільного навчання і добилися добрих 'наслідків. У 1926 році в трьох школах навчалося більше чотирьохсот дітей. Комсомольці були першими помічниками в організації шкіл лікнепу, де навчалося доросле населення Володимирівки. У 1928 році Володимирівська сільська Рада влаштувала урочисті проводи на робітфак своїх перших посланців С. Н. Пшеничного, Д. І. Пєтухової, П. Леонідова та інших. Майже повністю було ліквідовано неписьменність. У 1939 році вчителька Є. А. Третякова нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
В селі працювали два клуби, три бібліотеки. З 1927 року тут діяла кіноустановка, з грудня 1930 року - радіовузол. До 1940 року було радіофіковано вже половину села. В будинках колгоспників світилося понад півтори тисячі електролампочок.
Були створені організації Тсоавіахіму, МОДРу, Червоного Хреста. Колгоспники робили добровільні внески на будівництво авіаескадрильї і танків для Червоної Армії, в одній з військових частин побудували клуб. Комсомольці села стали ініціаторами збирання коштів на будівництво літака для Червоної Армії, який назвали «Діти Жовтня». Протягом 10 років володимирівці підтримували шефські зв'язки з екіпажем есмінця
«Незаможник». Не раз представники від селян відвідували бойовий корабель.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, протягом перших двох днів на фронт пішло 48 жителів села, а через тиждень - ще близько ста. До 500 чоловік записалися в народне ополчення. Серед ополченців було 125 комуністів і 285 комсомольців. 15 серпня 1941 року німецько-фашистські війська окупували село. Володимирівці з перших днів повели в тилу ворога антифашистську боротьбу. Очолив її комуніст Г. М. Седнєв, залишений тут для підпільної роботи. Члени підпільних груп збирали зброю, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}розповсюджували зведення Радінформбюро про героїчну боротьбу Червоної Армії. Вони створили патріотичні групи більше як у 10 навколишніх селах. У грудні 1941 року Г. М. Седнєв, потрапивши під підозру поліції, змушений був переїхати до Троїцько-Сафонового. Патріоти села подавали його загону велику допомогу. М. Єфремов, В. Давидов і Г. Давидов передали партизанам 10 гвинтівок, 8 гранат, 2 парабелуми. П. Є. Карпов, С. Г. Латишенко та Г. В. Панченко постачали загін продовольством.
Від рук фашистських катів загинули учасники патріотичного руху у Володимирівці В. М. Караченцев, А. І. Мінаков, С. Ю. Пшеничний, І. І. Волобоєв, М. А. Євдокимов, зв'язковий партизанського загону, учень місцевої школи В. Храмов та інші. У Володимирівці в братській могилі біля будинку культури похований і Г. М. Седнєв.
На фронтах Великої Вітчизняної війни зі зброєю в руках билося з фашистами багато володимирівців. Уродженець с. Володимирівни капітан 2-го рангу Д. Г. Жмакін на чолі 66-ї бригади морської піхоти захищав Ленінград, а під час Сталінградської битви командував військово-морською базою на Волзі. Зараз контр-адмірал Д. Г. Жмакін у відставці. Його нагороджено орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і багатьма іншими бойовими відзнаками. Сім бойових нагород, а також 12 подяк від Верховного головнокомандуючого має уродженець села А. А. Минаков, який у мирний час працював у Володимирівському райкомі партії. Повним кавалером ордена Слави повернувся в рідне село В. В. Ржанський, що командував відділенням розвідників.
Навесні 1944 року у районі Володимирівни точилися запеклі бої. 13 березня село визволили частини 27-ї і 82-ї гвардійських дивізій, що входили до складу 8-ї гвардійської армії генерал-полковника В. І. Чуйкова. Жителі радісно зустрічали прославлених воїнів: у бездоріжжя всіляко допомагали їм, на своїх плечах транспортували боєприпаси, з поля бою виносили поранених. Відступаючи, ворог знищив багато громадських та житлових приміщень, майстерні МТС, сільгоспмашини, що залишилися, міст через ріку. Матеріальні збитки, заподіяні селу, перевищили 31 млн. крб. 628 володимирівців було вивезено в рабство до Німеччини.
У дуже важких умовах доводилося починати відбудовчі роботи. Разом з передовими частинами Червоної Армії в день визволення до Володимирівни прибуло 9 комуністів. На другий день вже діяли райком партії та виконком, сільська Рада. 30 липня 1944 року було відновлено територіальну парторгаяізацію, яка налічувала 5 членів і 2 кандидати в члени партії. У всіх чотирьох колгоспах в перший рік після визволення трудилися в основному жінки та підлітки. Почала працювати Володимирівська МТС. Під час жнив створювалися бригади косарів, які скошували вручну від 200 до 300 га. 1944 року місцеві артілі зібрали лише третину довоєнної кількості хліба.
В травні-червні 1944 року почали діяти лікарня, сільський клуб і бібліотека. Місцеві партійні, радянські органи в тих важких післявоєнних умовах робили все можливе, щоб допомогти сім'ям воїнів, особливо тих, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Повернення після переможного закінчення війни фронтовиків, серед яких було багато комуністів і комсомольців, до мирної праці сприяло прискоренню відбудовчих робіт. На початок 1945 року у Володимирівці налічувалося 36 членів і 10 кандидатів у члени партії. Під їх керівництвом активізувалася комсомольська робота. Райком комсомолу організував 18 молодіжних рільничих ланок, 4 комсомольські тракторні бригади. 1946 року Володимирівська МТС мала 62 трактори. З братніх республік, головним чином з Казахстану, одержано велику кількість коней, корів, овець, свиней. Збільшувалося надходження товарів народного вжитку через торговельну мережу споживчої кооперації.
У травні 1947 року з територіальної парторганізації виділилася парторганізація колгоспу ім. Паризької комуни. Вона зуміла добре організувати роботу і добитися значних успіхів у відбудові колгоспного господарства. У 1947 році колгосп успішно виконав план здачі хліба державі, а з 1948 року він заслужено вважався одним з передових у районі. У червні 1947 року первинна парторганізація створюється і в колгоспі «Шлях {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}заможника». Це господарство було особливо зруйноване під час окупації: знищені три тваринницькі ферми, два зерносховища, інкубатор, гаражі і багато інших господарських споруд. У 1949 році тут відновлено довоєнні посівні площі. Державі було продано 7070цнт зерна. Зміцніло тваринництво. За 1947-1949рр.
кількість великої рогатої худоби подвоїлася. Проте в цілому сільське господарство села ще не досягло довоєнного рівня.
Колгоспам постійну увагу приділяли райком партії, райвиконком, сільська Рада. На сесіях сільської Ради голови місцевих колгоспів систематично доповідали про виробничі справи в своїх господарствах. З ініціативи комуністів у 1950 році колгоспи «Шлях заможника» та ім. XVII партз'їзду об'єдналися в один - «Шлях до комунізму», а артілі «Праця батрака» та ім. Паризької комуни - в колгосп ім. Калініна. Праця в колгоспах стала більш ефективною. Успішно виконувалися плани державних заготівель з усіх видів сільськогосподарської продукції. У 1952 році «Шлях до комунізму» став колгоспом-мільйонером. У1958 році до нього приєдналися колгосп ім. Калініна і колгосп ім. Другої п'ятирічки с. Новосілля Володимирівської сільради. У господарстві стало 13 245 га земельних угідь, в т. ч. 9806 га орних земель і понад 400 га садів і виноградників. Трактори, комбайни, сільськогосподарський реманент колгосп купив у МТС. На 1970 рік він мав 51 трактор, 26 комбайнів, 26 автомашин та іншу техніку.
Зросли колгоспні кадри. Колишній працівник Володимирівського райкому партії І. С. Дюмін очолив колгоспну партійну організацію (в січні 1959 року район було ліквідовано, і Володимирівка ввійшла до складу Казанківського району). В практику своєї роботи партійна організація все ширше впроваджувала форми наукового аналізу і контролю. Так, обговорюючи на зборах рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС, вона визначила одним з головних завдань дальше поліпшення політичного і виробничого навчання кадрів. Семінар по вивченню економіки колгоспного виробництва почали відвідувати 26 трудівників, у школі передового досвіду навчалося 270 колгоспників, в агротехшколі - 116, у вечірній школі здобували знання 72 чоловіка. У технікуми і вузи було послано 12 чоловік. Широкий актив вчився в системі політичної освіти. Таким чином, з 1370 колгоспників навчанням було охоплено 650 чоловік. Представники колгоспу побували у відомого механізатора Кіровоградської області двічі Героя Соціалістичної Праці О. В. Гіталова, а також в Одеській області у господарстві двічі Героя Соціалістичної Праці М. О. Посмітного, в Знам'янському районі Кіровоградської області вивчали організацію комплексної механізації тваринницьких ферм. Відгодівлю худоби було організовано за методом бригадира тракторної бригади колгоспу «Україна» Врадіївського району Миколаївської області Героя Соціалістичної Праці О. П. Рожка.
В результаті всіх вжитих заходів колгосп став високорентабельним господарством. Тільки тваринництво в останньому році семирічки дало колгоспові півтора мільйона карбованців прибутку. Незважаючи на посухи, які часто трапляються тут, в господарстві вирощують сталі врожаї. Так, у 1968 році за несприятливих умов колгоспники зібрали озимої пшениці з площі 791 га по 34 цнт з га., а на другій ділянці з площі 245 га - по 44 цнт з га. Високих урожаїв колгосп «Шлях до комунізму» добився і в роки восьмої п'ятирічки. Виробництво зерна збільшилось більше як у півтора раза: якщо в 1965 році валовий збір його становив 65 тис. цнт, то в 1970 році -107 тис. цнт. На фермах колгоспу - 4250 голів великої рогатої худоби, 3500 овець, близько 2 тис. свиней.
Помітну роль в економіці села відіграють відділення «Сільгосптехніки», підприємства місцевої промисловості: промкомбінат, маслозавод, дільниця «Міжколгоспбуду». На них зайнято 230 чоловік. До 1970 року промкомбінат щороку видобував 12 тис. кубометрів будівельного каменю, виробляв 200-250 тис. штук черепиці, тисячі різних залізобетонних виробів. Тепер комбінат виготовляє меблі, оліфу, залізобетонні вироби.
Новими трудовими успіхами зустріли трудящі Володимирівни XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. Колгоспники артілі «Шлях до комунізму» квартальний план заготівель виконали достроково. 26 березня рапортували про закінчення квартального плану працівники відділення «Сільгосптехніки», промкомбінату, маслозаводу. На своїх зборах, які {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відбулися в квітні 1971 року, колгоспники дали слово дев'яту п'ятирічку виконати за 4,5 року, довести в 1975 році врожай зернових до 27-28 цнт, цукрових буряків - до 300 цнт, соняшнику - до 20 центнерів.
Більше двохсот володимирівців за самовіддану працю і великі
заслуги перед Батьківщиною нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них член КПРС з 1930 року К. Г. Шпак, який протягом 1958-1971 рр. очолював колгосп. Пошану і повагу здобув у селі один з найстаріших механізаторів колгоспу комбайнер Л. К. Танський, який протягом останніх десяти років завойовував першість на збиранні хліба, намолочуючи по 6-7 тис. цнт зерна. В 1967 році своїм комбайном він намолотив 8177 цнт. За свою працю Л. К. Танський удостоєний вищої нагороди Батьківщини - ордена Леніна. Кавалерами ордена Трудового Червоного Прапора стали трактористи П. С. Ванін та І. Т. Дюмін.
Заможно живуть мешканці села. Будинки колгоспників споруджуються з каменю і цегли. Якщо в 1961 році в селі з'явився перший телевізор, тепер їх близько трьохсот. Володимирівну повністю електрифіковано завдяки енергії, що надходить від Каховської ГЕС. Зросли грошові прибутки кожної сім'ї. Тільки через торговельну мережу, яка налічує 14 магазинів, населення щороку купує різних товарів на суму до 2 млн. крб. У громадян Володимирівни є 26 власних автомашин, 180 мотоциклів, близько 300 велосипедів.
Сільська Рада багато уваги приділяє розвитку охорони здоров'я, освіти і культури. У Володимирівці діють добре обладнані медичні заклади: амбулаторія, лікарня на 80 ліжок, пологовий будинок, протитуберкульозний диспансер, дитяча консультація. їх обслуговують 37 медичних працівників, в т. ч. 5 лікарів.
В селі є середня і восьмирічна школи, восьмирічна школа-інтернат і середня вечірня школа, в яких 82 педагоги навчають 1059 учнів. Школа-інтернат являє собою комплекс сучасних будівель, оточених мальовничим парком. Гордістю інтернату є створений колективом учителів і учнів музей В. І. Леніна. Його розміщено в чотирьох світлих і просторих залах. Музей підтримує зв'язки з багатьма містами нашої країни і зарубіжних держав. В залі інтернаціональної дружби є експонати, надіслані з братніх країн, в т. ч. листи від Голови у СЄПН,і Голови Державної Ради НДР Вальтера Ульбріхта. Щороку музей відвідують до 3 тис. чоловік. Серед учительського колективу села троє - О. О. Вакуловська, М. І. Демидов та І. Ф. М'ясоєдов - носять почесне звання заслуженого вчителя УРСР. В 1921 році почала вчителювати у Володимирівській школі О. О. Вакуловська. Все її життя є прикладом безкорисливого служіння своєму народові. Ще йшла громадянська війна, а вчителька на сільських сходах гаряче закликала людей вчитися. І не тільки закликала: зранку вона навчала дітей, ввечері - дорослих. У хатах-читальнях роз'яснювала ленінські декрети про землю, про народну освіту. Її вихованці
їхали в 30-х роках вчитися на робітфаки, а в 40-х - відважно билися з ворогом на фронтах Вітчизняної війни, в партизанських загонах. Жителі Володимирівки двічі - в 1951 і в 1955 роках обирали О. О. Вакуловську депутатом Верховної Ради УРСР. Серед кваліфікованих спеціалістів, що працюють у селі, крім лікарів і вчителів, 7 агрономів, 7 ветлікарів, зоотехніків і ветфельдшерів, 6 інженерів, 14 техніків.
На селі є будинок культури із залом для глядачів на 350 місць, 3 колгоспних клуби. Любов до самодіяльного мистецтва тут - давня традиція. У різних гуртках постійно беруть участь до ста чоловік. У Володимирівну систематично приїздять колективи миколаївських театрів і філармонії. До послуг любителів спорту - стадіон, два спортивних зали, кілька майданчиків.
Кожний другий житель села є читачем бібліотеки. їх дві - сільська і колгоспна - із загальним фондом 30 тис. томів. Партійна організація приділяє велику увагу поширенню серед колгоспників спеціальних сільськогосподарських видань. Тільки сільськогосподарських газет і журналів у Володимирівці щорічно одержують близько 1 тис. примірників. А
всього майже 5 тис. примірників газет і журналів доставляє своїм передплатникам пошта.
З піднесенням відзначала колгоспна Володимирівка 50-річчя Радянської влади. Зворушливою любов'ю, пошаною і повагою були оточені ті, хто першими будували Радянську владу на селі, хто створював комітети незаможних селян і перші колгоспи, брав участь у громадянській і Великій Вітчизняній війнах. Відбувалися зустрічі з ветеранами революції, які розповідали молоді про своє життя, про боротьбу за владу Рад, про знаменні й пам'ятні події з історії Володимирівки. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Урочисто зустрічали у 1970 році жителі Володимирівки Ленінський ювілей. Набагато збільшився приплив екскурсантів до школи-інтернату, де розмістився музей В. І. Леніна. У книзі відгуків в ці дні залишали свої записи гості із Москви, Києва, Севастополя, Дніпропетровської області, радянські воїни. 208 чоловік з числа робітників, колгоспників, службовців і сільської інтелігенції Володимирівки були удостоєні ювілейних медалей «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». 4 чоловіка - комбайнер колгоспу В. С. Надєїн, доярка К. А. Бондаренко, вчителька середньої школи № 1 3. І. Широка і завідуюча сільською бібліотекою Л. Д. Калеченко - занесені до районної Ленінської книги трудової слави. У своєму вітальному листі до ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР учасники урочистих зборів, присвячених 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, писали: «Ми були безмірно вірними і відданими ідеям великого Леніна в минулому, ми будемо безмірно вірними і відданими справі великого Леніна і надалі».
В авангарді всіх трудових і громадських справ ідуть комуністи. їх на селі 130, в т. ч. 70 працюють в колгоспі. Комуністи дбайливо виховують молоду зміну, комсомольців, яких у Володимирівці - 450. їм передаються кращі традиції старшого покоління.
Широко розкинулася Володимирівка на благодатних землях південної України. Працьовиті руки її хліборобів примножують багатства соціалістичної Батьківщини.
Перші жителі на території сучасної Володимирівни з'явилися у II тисячолітті до н. е., про що свідчить виявлене тут поселення доби бронзи.
Село виникло на початку XIX ст. в період інтенсивного заселення північного Причорномор'я. У серпні 1810 року тут зупинилися перші 383 переселенці, більшість яких були вихідцями з Володимирівської губернії. Тому й поселення названо Володимирівкою. У 1816 році тут налічувалося 90 дворів і 579 жителів. За юридичним станом перші мешканці села були державними селянами.
З січня 1822 року Володимирівну переведено на становище військового поселення. В ній розміщувався 5-й ескадрон Бузького уланського полку. Перебуваючи на службі, переселенці одночасно займалися хліборобством і тваринництвом. Військові начальники тримали їх у суворій покорі і карали на свій розсуд. Особливо жорстоким був ротмістр Юзефович. Він часто за найменшу непокору бив селян, приказуючи: «Тілесне покарання передбачене статутом».
У середині 30-х років великі земельні ділянки тут придбали у поміщика Юрицина миколаївський купець Павлов і московська купчиха Лазарєва. Значні земельні угіддя зосереджувалися й у місцевих багатіїв - здебільшого вихідців з безстроково відпущених унтер-офіцерів. Вони мали будинки, млини. До 1861 року таких господарств у Володимирівці налічувалося 92.
З ліквідацією військових поселень жителі села в юридичних правах були прирівнені до державних селян. З цього ж часу Володимирівка - волосний центр. Не стало солдатської муштри, проте життя селян лишалося, як і раніше, тяжким. У громадському вироку сільського сходу в 1858 році зазначалося: «Землі наділили мало. Селяни не можуть прогодувати ні себе, ні родину, ні худобу». Від усіх платежів, господарських зборів, казенних повинностей звільнявся лише волосний голова.
Після реформи 1861 року Володимирівка економічно почала розвиватися значно швидше, зростала кількість населення. Якщо напередодні реформи тут налічувалося 1497 жителів, то за наступні два десятиріччя число їх подвоїлося. Площа орної землі перед реформою не перевищувала 2 тис., а на 1880 рік вона зросла до 7 тис. десятин. Проте переважна маса селянської бідноти мала мізерні земельні наділи, а 284 господарства були взагалі безземельними. З 659 селянських дворів 211 були безкінними. Селянам у 1858 році виділили лише 473 десятини, та й ті по балках, на глинястих і кам'янистих грунтах. Зате поміщики Бредихін і Юрицин володіли 9046 десятинами землі.
6 серпня 1868 року селяни, доведені до відчаю своїм безпросвітним становищем, написали листа до представників царської влади, в якому відверто питали: «Як жити далі?». Цього листа підписали 62 чоловіка. Та відповіді ніякої вони, звичайно, не одержали. Життя селян і надалі залишалося вкрай тяжким. Вони сплачували найрізноманітніші податки. Гроші бралися також на будівництво шляхів, за випасання худоби, на всілякі пожертвування. Так, наприклад, у 1880 році сільська громада з 342 господарств повинна була сплатити по окладних листах 6344 крб., на будівництво нової церкви - 506 крб. Відсутність землі й злидні примушували селянина йти в найми до поміщика і куркуля, брати гроші в позичку. Таких боржників щороку налічувалося від двохсот до трьохсот чоловік. Наприклад, у 1888 році у «борговій книзі» значилося ім'я селянина С. Гридасова, одного з тих 62-х, хто двадцять років тому писав листа представникам царської влади про тяжке селянське життя. Він взяв з продовольчого комітету позичку в сумі 17 крб. і з великими труднощами виплатив її за 4 рази. За несвоєчасну виплату боргу селян чекало повне розорення. Так сталося в 1889 році з селянами В. І. Іноземцевим та І. Пшеничним, яких волосний суд засудив за несплату боргів до 6 місяців ув'язнення. Згідно з рішенням суду їх майно було описане і розпродане. За останнє десятиріччя XIX ст. близько сотні розорених селян Володимирівки подалися на шахти Криворізького басейну, на промислові підприємства Херсона. Величезні земельні багатства зосередилися в основному в руках трьох поміщицьких сімей, а також куркулів. Серед селян наростало невдоволення. Вони дедалі рішучіше
виступали з протестом проти самодержавства. У 1891 році селянина К. Шатохіна було засуджено за антиурядові виступи і заклики селян до активної боротьби проти поміщиків.
У 1905 році в селі з'являлися революційні листівки і прокламації. З Миколаєва і Херсона все частіше приїздили робітники, які розповідали {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}селянам про події у містах, боротьбу робітників проти капіталістів. Навесні 1906 року, у розпал орних робіт, біднота Володимирівки вперше застрайкувала. Вона припинила роботу на панських ланах, рішуче вимагаючи зниження орендних цін, збільшення земельних наділів, надання демократичних свобод. Власті викликали з Херсона загін поліції. Та це не залякало селян. Вони підпалили садиби поміщиків Озерових і Юрициних. Поліція і викликані на допомогу війська вчинили розправу над повсталими.
Після столипінської аграрної реформи посилився процес зубожіння і розорення селянських мас. Багатіла куркульська верхівка, яка жадібно скуповувала селянські землі. Наприклад, у 1914 році 26 куркулів мали 2225 десятин землі. В їх господарствах працювало 287 наймитів - найбідніших і безземельних селян Володимирівки.
Лише 1862 року в селі було відкрито парафіяльну школу, яку відвідувало 10 учнів. Через три роки в ній навчалося 58 учнів, причому, серед них не було жодної дівчинки. Після закінчення навчання вчитель, церковний священик, у класному журналі записав: «Вміють читати. Арифметику знають дві дії. Катехізис - напам'ять». 1898 року у Володимирівці відкрилося земське народне училище. Проте ці навчальні заклади не могли охопити всіх дітей. Так, у 1900 році до школи прийняли 42 учні, а відмовили через відсутність місць - п'ятдесятьом. У 1902 році з цієї ж причини поза школою залишились також п'ятдесят чоловік. І так майже щороку. Але й ті діти, яким пощастило вступити до школи, не завжди закінчували її. У шкільному звіті за 1905 рік говорилося, що з 99 хлопчиків до закінчення навчання школу залишило 30, а з 43 дівчаток - 41. Причина: відсутність коштів, одягу, взуття. Царське самодержавство не дбало про розвиток народної освіти, особливо серед селян. Якщо до 1907 року у Володимирівці була чотирирічна школа, то в 1908 році її зробили трирічною, а ще через рік - дворічною. Ні прохання батьків, ні листи вчителів - ніщо не могло змінити становище.
Лікарні у селі не було. Єдиний фельдшер приймав хворих вдома. Смертність досягала 30 і більше проц. У метриці для складання призовного списку до виконання військової повинності у 1914 році значиться, що з 95 хлопчиків, які народилися в 1893 році, до 1914 року померло 36. Особливо велика захворюваність була серед дітей. За медичним обстеженням 1913 року з ста учнів Володимирівської школи 17 виявилися хворими на трахому, 24 - на коросту, 4 - на недокрів'я, 3 - на туберкульоз, тобто половина всіх дітей були хворі.
Перша світова війна, з початком якої 118 селян були мобілізовані в царську армію, принесла народу нові бідування. В селянських масах наростало обурення політикою царського уряду. Вони з радістю сприйняли звістку про повалення царського самодержавства в лютому 1917 року. В село почала регулярно надходити газета «Известия НшФлаевского Совета рабочих и воєнних депутатов». Незабаром створюється сільський комітет. У вересні в Херсоні під керівництвом більшовиків відбувся губернській з'їзд Рад селянських депутатів. Делегатами на ньому від воло- димирівців були М. С. Митрофанов, С. І. Дюмін, А. А. Чуднецов та інші, які, повернувшись у село, проводили роз'яснювальну роботу серед населення. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції сільська біднота рішуче береться до революційних перетворень. У листопаді земельний комітет ухвалює рішення про конфіскацію поміщицьких земель. 23 листопада 1917 року у Володимирівці скликаються надзвичайні земські збори, на яких схвалюються перші Декрети Радянської влади. Тут же було оголошено про створення ревкому. З найбільш сміливих і рішучих людей у всі маєтки призначені комісари. Вони взяли на облік і під охорону землю, будівлі, реманент. Для підтримання порядку створюється міліція, яку очолив Д. А. Маль- нєв. З січня 1918 року ревком почав реквізовувати млини, олійниці, машини тощо. 17 лютого 1918 року відбувся перший волосний з'їзд Рад, на якому було обрано волосний виконавчий комітет з 11 чоловік на чолі з С. І. Дюміним. Виконком складався втрьох секцій: земельної, продовольчої і
адміністративної. 4 березня він ухвалив постанову про конфіскацію 9046 десятин поміщицьких земель та 120 - церковних.
Але 20 березня 1918 року село зайняла білогвардійська бригада царського полковника Дроздовського, що йшла з румунського фронту на Дон. Карателі стратили 20 сільських активістів. Слідом за дроздовцями в село прийшли німецькі окупанти і гетьманці. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
У березні 1919 року частини 1-ї Задніпровської дивізії під командуванням П. Ю. Дибенка визволили Володимирівку від петлюрівців, що захопили її в кінці 1918 року. Поновив свою діяльність волвиконком. Створена при ньому земельна комісія розпочала наділяти селянам землю по 2,5 десятини на їдця. Члени виконкому організували збирання продовольства для Червоної Армії і голодуючих міст північної Росії - тільки в червні було заготовлено 507 пудів зерна.
Та у травні в село увірвалися григор'євці. Погрожуючи зброєю, вони відбирали у населення хліб, м'ясо, фураж, цінні речі. До півтора десятка селянських хат було спалено. Жителі села не підтримали заколотників. Близько 30 Володимирівців пішло в загін, який діяв проти григор'євських банд у районі сіл Володимирівки, Троїцько-Сафонового, Блакитного, Високопілля, Маліївки. Загоном командував колишній фронтовик І. М. Макаренко - згодом бойовий сподвижник Г. І. Котовського. Загін І. М. Макаренка не раз вступав у сутички з бандитами. На початку червня 1919 року з боку залізничних станцій Довгинцеве і Апостолове підійшли регулярні війська Червоної Армії під командуванням П. Ю. Дибенка, які розгромили бандитів.
Але у серпні 1919 року село захопили денікінці. Через 5 місяців вони були вигнані частинами 41-ї дивізії (командир О. М. Осадший), що входила в 14-у армію (командир І. П. Уборевич).
Створений в кінці грудня 1919 року партійний осередок в складі комуністів К. Г. Довженка, А. А. Митрофанова, М. С. Митрофанова, А. А. Чуднецова і С. X. Пахомова та ревком приступили до розподілу землі. В березні 1920 року було обрано сільську Раду. У травні в селі створюється комітет незаможних селян, до якого ввійшли місцеві бідняки Я. Т. Пахомов, С. В. Євдокимов, Є. Є. Бицев та інші. КНС допомагав здійснювати розподіл землі між селянами. На кожного їдця виділялося по 4,4 десятини. Всього було наділено 15 506 десятин землі. Проте більшість бідняцьких господарств, одержавши від Радянської влади землю, не змогла її обробити та засіяти: не було насіння, бракувало робочих рук, мало залишилося коней. Крім того, налагодженню господарського будівництва перешкоджали численні куркульські банди. У вересні 1920 року до Володимирівни увірвалася банда Іванова. Заарештувавши сільських активістів, бандити під посиленою охороною провели їх вулицями села, а на околиці - розстріляли. Один із заарештованих - комуніст М. С. Митрофанов - чудом залишився живим.
Восени 1920 року через село проходили частини Першої Кінної Армії, що громили врангелівців. Для поповнення кавалерійських ескадронів володимирівці виділили 248 коней. За теплу зустріч і за надану допомогу жителям щиро дякував командуючий Кінною Армією С. М. Будьонний.
Партосередок, сільська Рада, КНС, ведучи боротьбу з куркулями, успішно виконали продовольчу розверстку. У куркулів було вилучено 711 пудів хліба. Одночасно організовано збирання коштів та продовольства для робітників Донбасу. По закінченні громадянської війни Радянська держава приділила велику увагу постачанню селу машин і реманенту. В грудні 1921 року з ініціативи КНС створено споживчий кооператив, який надавав селянам кредити, а також напрокат сільськогосподарський реманент.
16 жовтня 1922 року у Володимирівці відбувся волосний з'їзд Рад. В резолюції з'їзду було записано: «Схвалити політику свого робітничо-селянського уряду. Надіслати привітання робітникам і селянам Німеччини, Греції, Туреччини і подяку за їх братерську солідарність з народами Радянської Росії». Делегати з'їзду послали телеграму В. І. Леніну: «Дорогий Володимир Ілліч! З'їзд Рад Володимирівської волості Херсонського повіту радісно вітає Ваше видужання і початок роботи на благо трудящих».
Велику увагу комуністи приділяли вихованню молоді. Дід їх керівництвом у 1922 році створено комсомольську організацію, в якій через рік налічувалося
15 чоловік. Організатором і першим секретарем комсомольського осередку став надісланий для роботи у Володимирівку Миколаївським губкомом
комсомолу Л. П. Риженко - згодом державний діяч, у 1965-1970 рр. міністр м'ясної і молочної промисловості УРСР.
У травні 1922 року відбулися вибори нового складу сільської Ради. До неї обрали 27 депутатів від бідноти і середняків, у т. ч. 5 комуністів. За них голосувало 85 процентів виборців. Під впливом комуністів, комсомольців і представників Ради незаможники села першими об'єдналися по 40-50 сімей у кооперативи і, переселившись на колишні поміщицькі землі, почали {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}спільно обробляти їх. Так, у 1922- 1923 рр. утворилися селища Воля, Зоря, Солонці з земельними ділянками по 1000- 1200 десятин. А перед цим, ще в 1921 році в колишньому маєтку поміщика Бредихіна було створено т. зв. показове господарство - Володимирівський культрадгосп.
Поряд із розв'язанням завдань господарського будівництва партійна організація разом з КНС, сільрадою і комсомольським осередком приділяла велику увагу охороні здоров'я, піднесенню культурного рівня села. У 1920 році тут відкрито амбулаторію і медпункт, а в 1923 році - лікарню на 12 ліжок, де працювало 3 лікарі, 6 фельдшерів та 6 санітарок. Для неписьменних відкриваються 5 шкіл лікнепу, а з 1920 року почали працювати дві початкові школи. В лютому 1918 року у Володимирівці відкрився народний будинок. При КНС була створена у 1921 році жіноча рада, яка організовувала політико-масову і культурну роботу серед жінок.
У лютому 1923 року в Херсоні відбувся 5-й повітовий з'їзд КНС. Його заключне засідання присвячувалося вшануванню героїв революції на селі. Таким колективним героєм було названо Володимирівський КНС, який нагороджено почесним Червоним прапором з написом: «Славним борцям за Радянську владу незаможникам Володи- мирівської волості». У привітанні з'їзду говорилося: «Ви були оазисом у широкій пустелі, де вас оточувала темрява і запеклість класової боротьби. Ви були одними з малих, але сильних». Від імені Володимирівців прапор прийняв комуніст М. С. Мит- рофанов, який сказав, звертаючись до присутніх: «Ми понесемо його гордо, не опускаючи, до остаточної перемоги комунізму». 28 грудня 1924 року на своїх партійних зборах Володимирівські комуністи засудили троцькізм, як ворожу нашій партії течію, і підтвердили свою вірність ленінізму.
У березні 1923 року три волості Херсонського повіту - Володимирівську, Троїцько-Сафонівську і Маліївську - об'єднано у Володимирівський район, що увійшов до Миколаївського округу. Райком партії, виконком районної Ради приділяли велику увагу політичній та організаторській роботі серед жителів села. Під керівництвом комуністів 1924 року у Володимирівці з 60 членів КНС організовується ТСОЗ «Шлях незаможника». Головою його обирається місцевий селянин-бідняк П. Р. Гуреєв. Цього ж року тут виникло ще декілька ТСОЗів. У березні 1926 року утворюється перше Володимирівське земельне товариство, а в 1927 році - друге земельне товариство. Із 988 селянських дворів більше половини, в основному най- бідніше селянство, об'єдналися в цих земельних товариствах. Держава всебічно допомагала їм. 163 господарства були звільнені від податків, 73 - одержали грошову позичку в сумі 3650 крб. У колективні господарства надходили трактори.
Після XV з'їзду партії комуністи села, зокрема Г. І. Гуль, І. К. Караченцев, В. С. Чечельницький, С. С. Дюмін, П. Р. Гурєєв, Г. І. Кобець та інші рішуче здійснювали колективізацію сільського господарства. У 1928 році ТСОЗ «Шлях незаможника», що мав 640 га землі, прийняв статут сільгоспартілі. Того ж року артіль одержала 14 тис. крб. прибутку. На кожного їдця видали по 7,5 пуда пшениці, 9 пудів ячменю, 8 пудів картоплі, 2 пуди проса. Протягом двох років на селі організувалося 8 колгоспів: «Шлях Леніна», «Праця батрака», ім. Паризької комуни та інші. В їх користуванні було 9070 га землі. Колективна праця показувала свої переваги перед одноосібною. У колгоспи почали вступати і середняки. До 1930 року в них об'єдналося 937 господарств Володимирівки, або 94 проц. Рішучу боротьбу повели трудящі селяни проти куркулів, які чинили запеклий опір колективізації. Пробираючись на керівні посади, вони шкодили колгоспам, як тільки могли: труїли худобу, зерно та ін. У березні 1930 року за ініціативою комуністів відбулися збори жителів села, в рішенні яких було записано: «29 куркульських сімей, що протидіють розвитку колгоспного господарства і соціалістичному будівництву, з Володимирівки виселити». У вересні 1930 року на бюро райкому партії відмічалося, що колгосп «Шлях незаможника»
успішно зібрав урожай зернових культур, що тут висока трудова дисципліна, добре ведеться масово-політична робота, налагоджено громадське харчування. Райпартком запропонував усім парторганізаціям району налагодити роботу так, як в артілі «Шлях незаможника». У листопаді 1930 року райпартком і райвиконком провели зліт колгоспників, на якому були присутні 430 делегатів, у т. ч. і селяни-одноосібники. Трудівники села {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}активно обговорювали питання дальшого розвитку колгоспного руху. На цьому зльоті було прийнято звернення Володимирівської артілі «Шлях незаможника» про додаткову здачу державі хліба з особистих лишків колгоспників, щоб ще вище піднести економічну могутність країни.
В жовтні 1930 року у Володимирівці створюється МТС. Через два роки вона мала 64 трактори, 5 автомашин, багато різної сільгосптехніки і обробляла землю на площі 45 тис. га. Підвищувався культурно-технічний рівень трудівників села: готувалися кадри трактористів, комбайнерів, механіків, машиністів тощо. Значну роботу щодо виховання і підготовки колгоспних кадрів провів політвідділ Володимирівської МТС, створений в 1933 році. За його ініціативою в 1934 році відкриті короткотермінові курси, семінари, агрономічні гуртки, в яких колгоспники навчалися оволодівати сільськогосподарськими знаннями. Тільки протягом 1934-1936 рр. пі курси відвідувало понад 280 чоловік.
Зростала політична активність трудівників села. До сільської Ради в 1934 році були обрані 25 кращих людей колгоспного виробництва, сільської інтелігенції. Серед депутатів партійно-комсомольський прошарок становив 35 проц. Було обрано 30 проц. жінок.
Зміцнювалися колгоспи. Щорічний валовий збір зерна в артілі «Шлях незаможника» у передвоєнні роки становив 20-25 тис. цнт. З 1939 року колгоспники перейменували артіль «Шлях незаможника» на «Шлях заможника». Під керівництвом комуністів ширилося соціалістичне змагання, ударництво. В 1937 році у всій області знали про володимирівського комбайнера В. І. Сальникова, якому було присвоєне звання майстра комбайнового збирання. За високі показники у вирощуванні врожаїв і розвитку громадського тваринництва в 1939 ропі більше 20 трудівників села,
в т. ч. Л. А. Караченцев, П. С. Ванін, Н. 3. Волобоєва, Ф. Г. Євдокимова, А. М. Ба- банський, стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
В результаті досягнутих успіхів у розвитку сільського господарства підвищився добробут колгоспників Володимирівки. У передвоєнні роки вони одержували на трудодень по 3-5 кг зерна і по 2-3 крб. Змінився і вигляд села. Створена за ініціативою сільської Ради будівельна бригада споруджувала оселі для колгоспників. Було збудовано десятки нових будинків та громадських приміщень, упорядковано вулиці, розбито 2 сквери. До послуг трудящих відкрили лікарню на 35 ліжок, амбулаторію, аптеку, а в грудні 1938 року - пологовий будинок на 25 ліжок.
Ще в 1925 році газета «Красный Николаев» писала, що володимирівські комуністи і сільська Рада почали культурне будівництво з організації шкільного навчання і добилися добрих 'наслідків. У 1926 році в трьох школах навчалося більше чотирьохсот дітей. Комсомольці були першими помічниками в організації шкіл лікнепу, де навчалося доросле населення Володимирівки. У 1928 році Володимирівська сільська Рада влаштувала урочисті проводи на робітфак своїх перших посланців С. Н. Пшеничного, Д. І. Пєтухової, П. Леонідова та інших. Майже повністю було ліквідовано неписьменність. У 1939 році вчителька Є. А. Третякова нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
В селі працювали два клуби, три бібліотеки. З 1927 року тут діяла кіноустановка, з грудня 1930 року - радіовузол. До 1940 року було радіофіковано вже половину села. В будинках колгоспників світилося понад півтори тисячі електролампочок.
Були створені організації Тсоавіахіму, МОДРу, Червоного Хреста. Колгоспники робили добровільні внески на будівництво авіаескадрильї і танків для Червоної Армії, в одній з військових частин побудували клуб. Комсомольці села стали ініціаторами збирання коштів на будівництво літака для Червоної Армії, який назвали «Діти Жовтня». Протягом 10 років володимирівці підтримували шефські зв'язки з екіпажем есмінця
«Незаможник». Не раз представники від селян відвідували бойовий корабель.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, протягом перших двох днів на фронт пішло 48 жителів села, а через тиждень - ще близько ста. До 500 чоловік записалися в народне ополчення. Серед ополченців було 125 комуністів і 285 комсомольців. 15 серпня 1941 року німецько-фашистські війська окупували село. Володимирівці з перших днів повели в тилу ворога антифашистську боротьбу. Очолив її комуніст Г. М. Седнєв, залишений тут для підпільної роботи. Члени підпільних груп збирали зброю, {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}розповсюджували зведення Радінформбюро про героїчну боротьбу Червоної Армії. Вони створили патріотичні групи більше як у 10 навколишніх селах. У грудні 1941 року Г. М. Седнєв, потрапивши під підозру поліції, змушений був переїхати до Троїцько-Сафонового. Патріоти села подавали його загону велику допомогу. М. Єфремов, В. Давидов і Г. Давидов передали партизанам 10 гвинтівок, 8 гранат, 2 парабелуми. П. Є. Карпов, С. Г. Латишенко та Г. В. Панченко постачали загін продовольством.
Від рук фашистських катів загинули учасники патріотичного руху у Володимирівці В. М. Караченцев, А. І. Мінаков, С. Ю. Пшеничний, І. І. Волобоєв, М. А. Євдокимов, зв'язковий партизанського загону, учень місцевої школи В. Храмов та інші. У Володимирівці в братській могилі біля будинку культури похований і Г. М. Седнєв.
На фронтах Великої Вітчизняної війни зі зброєю в руках билося з фашистами багато володимирівців. Уродженець с. Володимирівни капітан 2-го рангу Д. Г. Жмакін на чолі 66-ї бригади морської піхоти захищав Ленінград, а під час Сталінградської битви командував військово-морською базою на Волзі. Зараз контр-адмірал Д. Г. Жмакін у відставці. Його нагороджено орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і багатьма іншими бойовими відзнаками. Сім бойових нагород, а також 12 подяк від Верховного головнокомандуючого має уродженець села А. А. Минаков, який у мирний час працював у Володимирівському райкомі партії. Повним кавалером ордена Слави повернувся в рідне село В. В. Ржанський, що командував відділенням розвідників.
Навесні 1944 року у районі Володимирівни точилися запеклі бої. 13 березня село визволили частини 27-ї і 82-ї гвардійських дивізій, що входили до складу 8-ї гвардійської армії генерал-полковника В. І. Чуйкова. Жителі радісно зустрічали прославлених воїнів: у бездоріжжя всіляко допомагали їм, на своїх плечах транспортували боєприпаси, з поля бою виносили поранених. Відступаючи, ворог знищив багато громадських та житлових приміщень, майстерні МТС, сільгоспмашини, що залишилися, міст через ріку. Матеріальні збитки, заподіяні селу, перевищили 31 млн. крб. 628 володимирівців було вивезено в рабство до Німеччини.
У дуже важких умовах доводилося починати відбудовчі роботи. Разом з передовими частинами Червоної Армії в день визволення до Володимирівни прибуло 9 комуністів. На другий день вже діяли райком партії та виконком, сільська Рада. 30 липня 1944 року було відновлено територіальну парторгаяізацію, яка налічувала 5 членів і 2 кандидати в члени партії. У всіх чотирьох колгоспах в перший рік після визволення трудилися в основному жінки та підлітки. Почала працювати Володимирівська МТС. Під час жнив створювалися бригади косарів, які скошували вручну від 200 до 300 га. 1944 року місцеві артілі зібрали лише третину довоєнної кількості хліба.
В травні-червні 1944 року почали діяти лікарня, сільський клуб і бібліотека. Місцеві партійні, радянські органи в тих важких післявоєнних умовах робили все можливе, щоб допомогти сім'ям воїнів, особливо тих, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Повернення після переможного закінчення війни фронтовиків, серед яких було багато комуністів і комсомольців, до мирної праці сприяло прискоренню відбудовчих робіт. На початок 1945 року у Володимирівці налічувалося 36 членів і 10 кандидатів у члени партії. Під їх керівництвом активізувалася комсомольська робота. Райком комсомолу організував 18 молодіжних рільничих ланок, 4 комсомольські тракторні бригади. 1946 року Володимирівська МТС мала 62 трактори. З братніх республік, головним чином з Казахстану, одержано велику кількість коней, корів, овець, свиней. Збільшувалося надходження товарів народного вжитку через торговельну мережу споживчої кооперації.
У травні 1947 року з територіальної парторганізації виділилася парторганізація колгоспу ім. Паризької комуни. Вона зуміла добре організувати роботу і добитися значних успіхів у відбудові колгоспного господарства. У 1947 році колгосп успішно виконав план здачі хліба державі, а з 1948 року він заслужено вважався одним з передових у районі. У червні 1947 року первинна парторганізація створюється і в колгоспі «Шлях {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}заможника». Це господарство було особливо зруйноване під час окупації: знищені три тваринницькі ферми, два зерносховища, інкубатор, гаражі і багато інших господарських споруд. У 1949 році тут відновлено довоєнні посівні площі. Державі було продано 7070цнт зерна. Зміцніло тваринництво. За 1947-1949рр.
кількість великої рогатої худоби подвоїлася. Проте в цілому сільське господарство села ще не досягло довоєнного рівня.
Колгоспам постійну увагу приділяли райком партії, райвиконком, сільська Рада. На сесіях сільської Ради голови місцевих колгоспів систематично доповідали про виробничі справи в своїх господарствах. З ініціативи комуністів у 1950 році колгоспи «Шлях заможника» та ім. XVII партз'їзду об'єдналися в один - «Шлях до комунізму», а артілі «Праця батрака» та ім. Паризької комуни - в колгосп ім. Калініна. Праця в колгоспах стала більш ефективною. Успішно виконувалися плани державних заготівель з усіх видів сільськогосподарської продукції. У 1952 році «Шлях до комунізму» став колгоспом-мільйонером. У1958 році до нього приєдналися колгосп ім. Калініна і колгосп ім. Другої п'ятирічки с. Новосілля Володимирівської сільради. У господарстві стало 13 245 га земельних угідь, в т. ч. 9806 га орних земель і понад 400 га садів і виноградників. Трактори, комбайни, сільськогосподарський реманент колгосп купив у МТС. На 1970 рік він мав 51 трактор, 26 комбайнів, 26 автомашин та іншу техніку.
Зросли колгоспні кадри. Колишній працівник Володимирівського райкому партії І. С. Дюмін очолив колгоспну партійну організацію (в січні 1959 року район було ліквідовано, і Володимирівка ввійшла до складу Казанківського району). В практику своєї роботи партійна організація все ширше впроваджувала форми наукового аналізу і контролю. Так, обговорюючи на зборах рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС, вона визначила одним з головних завдань дальше поліпшення політичного і виробничого навчання кадрів. Семінар по вивченню економіки колгоспного виробництва почали відвідувати 26 трудівників, у школі передового досвіду навчалося 270 колгоспників, в агротехшколі - 116, у вечірній школі здобували знання 72 чоловіка. У технікуми і вузи було послано 12 чоловік. Широкий актив вчився в системі політичної освіти. Таким чином, з 1370 колгоспників навчанням було охоплено 650 чоловік. Представники колгоспу побували у відомого механізатора Кіровоградської області двічі Героя Соціалістичної Праці О. В. Гіталова, а також в Одеській області у господарстві двічі Героя Соціалістичної Праці М. О. Посмітного, в Знам'янському районі Кіровоградської області вивчали організацію комплексної механізації тваринницьких ферм. Відгодівлю худоби було організовано за методом бригадира тракторної бригади колгоспу «Україна» Врадіївського району Миколаївської області Героя Соціалістичної Праці О. П. Рожка.
В результаті всіх вжитих заходів колгосп став високорентабельним господарством. Тільки тваринництво в останньому році семирічки дало колгоспові півтора мільйона карбованців прибутку. Незважаючи на посухи, які часто трапляються тут, в господарстві вирощують сталі врожаї. Так, у 1968 році за несприятливих умов колгоспники зібрали озимої пшениці з площі 791 га по 34 цнт з га., а на другій ділянці з площі 245 га - по 44 цнт з га. Високих урожаїв колгосп «Шлях до комунізму» добився і в роки восьмої п'ятирічки. Виробництво зерна збільшилось більше як у півтора раза: якщо в 1965 році валовий збір його становив 65 тис. цнт, то в 1970 році -107 тис. цнт. На фермах колгоспу - 4250 голів великої рогатої худоби, 3500 овець, близько 2 тис. свиней.
Помітну роль в економіці села відіграють відділення «Сільгосптехніки», підприємства місцевої промисловості: промкомбінат, маслозавод, дільниця «Міжколгоспбуду». На них зайнято 230 чоловік. До 1970 року промкомбінат щороку видобував 12 тис. кубометрів будівельного каменю, виробляв 200-250 тис. штук черепиці, тисячі різних залізобетонних виробів. Тепер комбінат виготовляє меблі, оліфу, залізобетонні вироби.
Новими трудовими успіхами зустріли трудящі Володимирівни XXIV з'їзд КПРС і XXIV з'їзд КП України. Колгоспники артілі «Шлях до комунізму» квартальний план заготівель виконали достроково. 26 березня рапортували про закінчення квартального плану працівники відділення «Сільгосптехніки», промкомбінату, маслозаводу. На своїх зборах, які {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}відбулися в квітні 1971 року, колгоспники дали слово дев'яту п'ятирічку виконати за 4,5 року, довести в 1975 році врожай зернових до 27-28 цнт, цукрових буряків - до 300 цнт, соняшнику - до 20 центнерів.
Більше двохсот володимирівців за самовіддану працю і великі
заслуги перед Батьківщиною нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них член КПРС з 1930 року К. Г. Шпак, який протягом 1958-1971 рр. очолював колгосп. Пошану і повагу здобув у селі один з найстаріших механізаторів колгоспу комбайнер Л. К. Танський, який протягом останніх десяти років завойовував першість на збиранні хліба, намолочуючи по 6-7 тис. цнт зерна. В 1967 році своїм комбайном він намолотив 8177 цнт. За свою працю Л. К. Танський удостоєний вищої нагороди Батьківщини - ордена Леніна. Кавалерами ордена Трудового Червоного Прапора стали трактористи П. С. Ванін та І. Т. Дюмін.
Заможно живуть мешканці села. Будинки колгоспників споруджуються з каменю і цегли. Якщо в 1961 році в селі з'явився перший телевізор, тепер їх близько трьохсот. Володимирівну повністю електрифіковано завдяки енергії, що надходить від Каховської ГЕС. Зросли грошові прибутки кожної сім'ї. Тільки через торговельну мережу, яка налічує 14 магазинів, населення щороку купує різних товарів на суму до 2 млн. крб. У громадян Володимирівни є 26 власних автомашин, 180 мотоциклів, близько 300 велосипедів.
Сільська Рада багато уваги приділяє розвитку охорони здоров'я, освіти і культури. У Володимирівці діють добре обладнані медичні заклади: амбулаторія, лікарня на 80 ліжок, пологовий будинок, протитуберкульозний диспансер, дитяча консультація. їх обслуговують 37 медичних працівників, в т. ч. 5 лікарів.
В селі є середня і восьмирічна школи, восьмирічна школа-інтернат і середня вечірня школа, в яких 82 педагоги навчають 1059 учнів. Школа-інтернат являє собою комплекс сучасних будівель, оточених мальовничим парком. Гордістю інтернату є створений колективом учителів і учнів музей В. І. Леніна. Його розміщено в чотирьох світлих і просторих залах. Музей підтримує зв'язки з багатьма містами нашої країни і зарубіжних держав. В залі інтернаціональної дружби є експонати, надіслані з братніх країн, в т. ч. листи від Голови у СЄПН,і Голови Державної Ради НДР Вальтера Ульбріхта. Щороку музей відвідують до 3 тис. чоловік. Серед учительського колективу села троє - О. О. Вакуловська, М. І. Демидов та І. Ф. М'ясоєдов - носять почесне звання заслуженого вчителя УРСР. В 1921 році почала вчителювати у Володимирівській школі О. О. Вакуловська. Все її життя є прикладом безкорисливого служіння своєму народові. Ще йшла громадянська війна, а вчителька на сільських сходах гаряче закликала людей вчитися. І не тільки закликала: зранку вона навчала дітей, ввечері - дорослих. У хатах-читальнях роз'яснювала ленінські декрети про землю, про народну освіту. Її вихованці
їхали в 30-х роках вчитися на робітфаки, а в 40-х - відважно билися з ворогом на фронтах Вітчизняної війни, в партизанських загонах. Жителі Володимирівки двічі - в 1951 і в 1955 роках обирали О. О. Вакуловську депутатом Верховної Ради УРСР. Серед кваліфікованих спеціалістів, що працюють у селі, крім лікарів і вчителів, 7 агрономів, 7 ветлікарів, зоотехніків і ветфельдшерів, 6 інженерів, 14 техніків.
На селі є будинок культури із залом для глядачів на 350 місць, 3 колгоспних клуби. Любов до самодіяльного мистецтва тут - давня традиція. У різних гуртках постійно беруть участь до ста чоловік. У Володимирівну систематично приїздять колективи миколаївських театрів і філармонії. До послуг любителів спорту - стадіон, два спортивних зали, кілька майданчиків.
Кожний другий житель села є читачем бібліотеки. їх дві - сільська і колгоспна - із загальним фондом 30 тис. томів. Партійна організація приділяє велику увагу поширенню серед колгоспників спеціальних сільськогосподарських видань. Тільки сільськогосподарських газет і журналів у Володимирівці щорічно одержують близько 1 тис. примірників. А
всього майже 5 тис. примірників газет і журналів доставляє своїм передплатникам пошта.
З піднесенням відзначала колгоспна Володимирівка 50-річчя Радянської влади. Зворушливою любов'ю, пошаною і повагою були оточені ті, хто першими будували Радянську владу на селі, хто створював комітети незаможних селян і перші колгоспи, брав участь у громадянській і Великій Вітчизняній війнах. Відбувалися зустрічі з ветеранами революції, які розповідали молоді про своє життя, про боротьбу за владу Рад, про знаменні й пам'ятні події з історії Володимирівки. {div float:right}{module ИМСУ ИН}{/div}
Урочисто зустрічали у 1970 році жителі Володимирівки Ленінський ювілей. Набагато збільшився приплив екскурсантів до школи-інтернату, де розмістився музей В. І. Леніна. У книзі відгуків в ці дні залишали свої записи гості із Москви, Києва, Севастополя, Дніпропетровської області, радянські воїни. 208 чоловік з числа робітників, колгоспників, службовців і сільської інтелігенції Володимирівки були удостоєні ювілейних медалей «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». 4 чоловіка - комбайнер колгоспу В. С. Надєїн, доярка К. А. Бондаренко, вчителька середньої школи № 1 3. І. Широка і завідуюча сільською бібліотекою Л. Д. Калеченко - занесені до районної Ленінської книги трудової слави. У своєму вітальному листі до ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР учасники урочистих зборів, присвячених 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, писали: «Ми були безмірно вірними і відданими ідеям великого Леніна в минулому, ми будемо безмірно вірними і відданими справі великого Леніна і надалі».
В авангарді всіх трудових і громадських справ ідуть комуністи. їх на селі 130, в т. ч. 70 працюють в колгоспі. Комуністи дбайливо виховують молоду зміну, комсомольців, яких у Володимирівці - 450. їм передаються кращі традиції старшого покоління.
Широко розкинулася Володимирівка на благодатних землях південної України. Працьовиті руки її хліборобів примножують багатства соціалістичної Батьківщини.